Skip to content

Сайт закрито
Хата arrow Веб-Культура arrow Особистості arrow Андрій Дончик «Це мала бути детективна мелодрама»
Андрій Дончик «Це мала бути детективна мелодрама»
Дончик Андрій Віталійович – кінорежисер, головний режисер студії «1+1». Закінчив 1983 року кінофакультет КДІТМ ім. І.К.Карпенка-Карого. З 1985 по 1996 рік режисер-постановник на кіностудії ім. О.П.Довженка. Поставив кінофільми: «Володимир Сосюра» (1983), «Загибель богів» (1988, приз за найкращий дебют I Всеукраїнського кінофестивалю ім. І.Миколайчука), «Кисневий голод» (1992, приз кінокритики — Венеція, 1992; приз за найкращу роль — Салоніки, 1992). Режисер програми «Телеманія» (1996), автор і режисер ток-шоу «Табу» (Приз «Золота Ера» Національної телекомпанії України в номінації «найкраще ток-шоу 1997 року»). Член Спілки кінематографістів України (1992). Лаурeат премії ім. Пилипа Орлика (1994).

– Пане Андрію, ви — відомий кінорежисер, автор знакового фільму «Кисневий голод» сьогодні працюєте на телебаченні. Чому не знімаєте кіно?

– «Кисневий голод» було знято 10 років тому. Не впевнений, чи знають мене сьогодні як кінорежисера поза вузьким колом критиків чи моїх колег. Чому не знімаю кіно? Бо не хочу псувати враження від того, що я зробив у дев’яносто другому році. Тоді я мав якісну плівку, сучасну (як на той час) техніку, професійну знімальну групу, яку сам набирав. Сьогодні можливості зовсім інші. Я взагалі не знаю, чи можна тепер знімати. Принаймні жодних пропозицій до мене не надходило, а самостійно шукати кошти, залучати спонсорів — це інша професія, не моя. Тому вже сім років я працюю на телебаченні, третій рік — головним режисером студії «1+1». Пробував зняти телесеріал. Гадаю, це один із виходів. Принаймні цим шляхом пішла Москва. Тепер там знімають тисячу годин серіалів на рік. На «Мосфільмі» справжній кінематографічний бум.

— Серіали піднімають кіновиробництво?

— Я не знаю механізму, але думаю, що так. Серіали потребують великої кількості приміщень, техніки, тримають у тонусі персонал і приносять прибутки. Люди отримують роботу, починають цінуватися професії, які на студії ім. Довженка сьогодні практично зникають. Скажімо, я шукав у Москві актрису на головну роль у своєму серіалі. І, уявіть собі, там навіть двадцятирічні дівчата задіяні в двох-трьох картинах. Їм пропонують головні ролі, як тільки вони закінчують вуз, або навіть під час навчання на останньому курсі. Знайти талановиту молодь, яка б не знімалася, практично неможливо.

— Чому ж в Україні маємо цілком протилежну ситуацію?

— Очевидно, в Росії більш зважена податкова політика стосовно кіновиробників. Не знаю, як у нас із цим справи, але я просто не бачу справжнього виробництва. Наскільки я знаю, державним коштом знімається один-два фільми на рік. А чому немає спонсорів? Це зрозуміло, тому що український кіноринок недостатньо розвинений, і ці кошти просто не повернуться. Не існує розгалуженої мережі прокату, а телеринок ще недостатній для того, щоб окупити не тільки кіно, а навіть телесеріал, якщо він не транслюється одразу на декількох каналах.

— Знімаючи серіал, чи плануєте ви співпрацювати з Росією?

— Сьогодні іншого виходу просто немає. Кошти, вкладені в телесеріал, не повернуться, якщо показати його лише в Україні. Ми планували показ нашого серіалу одночасно на «1+1» і на російському каналі «СТС», якому і належало фінансування. Вклавши кошти, російські партнери, відповідно, поставили певні умови: затвердження російських акторів на чотири з семи головних ролей, перенесення дії в невизначене місто (тобто глядач не повинен був здогадатися, що знімали в Києві).

— Про що ваш серіал?

– Це мала бути детективна мелодрама. Проте зараз роботу призупинено. Виникли проблеми і творчого, і технічного характеру. Картина виходила занадто дорога, так званий мінісеріал на п’ять серій, що на сьогодні не дуже рентабельно. Ми вирішили зупинитися, щоб переробити сценарій на дванадцятисерійний фільм. Як довго буде тривати цей процес, невідомо. Чи повернуся я до цього, теж невідомо.

— Професія телережисера ближча до мистецтва чи до бізнесу?

— Важко сказати однозначно. Коли я роблю конкретну програму, я знаю, яким має бути її рейтинґ, щоб вона стала цікавою з економічної точки зору. Але це не означає, що я вираховую, які повинні бути елементи програми для того, щоб вона стала популярною і принесла більше грошей, або підлаштовуюсь під рекламодавців. Хочеться, щоб вийшов рентабельний продукт, чогось вартий і з мистецького погляду. Але на практиці ці речі рідко збігаються. Якщо, скажімо, програма Ольги Герасим’юк отримувала призи на всіх телевізійних фестивалях, то її рейтинґи на нашому каналі були не дуже високі. Тільки ми перетворили її на більш форматне, комерційне шоу, рейтинґи підвищилися, але програма щось втратила. В принципі, комерційне телебачення має бути в першу чергу бізнесом. Але для бізнесу в повному значенні слова в Україні занадто малий рекламний ринок.

— Над якими телепрограмами ви працювали?

— Над «Телеманією» — однією з перших програм нашого каналу. Там було двоє ведучих — Юрій Макаров і Микола Вересень. Я робив перші передачі з Макаровим. Потім працював над програмами «Табу», «Без табу», телемостами, «Особливим поглядом», «Медовим місяцем». Зараз всього і не згадаю.

— Як головний режисер чи впливаєте ви на формування сітки телепрограм каналу «1+1»?

— Для цього є програмний директор, генеральний продюсер. Звісно, в нас відбуваються щотижневі наради, де кожен із топменеджерів може висловити свою думку, зауваження, внести пропозиції. Раніше я більше займався міжпрограмним простором, більше цікавився каналом у цілому. Тепер менше, бо деякий час я займався серіалом. В принципі, якщо є бажання, я можу порадитись із програмним директором. Але це інша професія — займатися програмною сіткою й наповненням цієї сітки.

— Поява каналу «1+1» запам’яталася показом великої кількості авторських фільмів. Сьогодні їх чисельність помітно зменшилася, і показують ці фільми переважно в нічний час. Чим це пояснюється?

— Рейтинґом цих фільмів. Їх мало хто дивиться.

— Виходить, раніше ці фільми мали більшу популярність?

– Ні. Це і раніше було неприбутково. На початках, для того, щоб підтримувати свій бренд, своє ім’я національного каналу, ми знаходили ресурси і пускали ці фільми в ефір. Але довго це продовжуватися не могло. Ринок почав зростати, каналів стало більше, піднялися канали другого ешелону, скажімо, «Новий», «СТБ», «ICTV». Ми не витримували конкуренції. Це проблема виживання: або ми припиняємо існування, або починаємо конкурувати, щоб вижити. Доводиться прибирати з прайм-тайму продукти, цікаві лише з точки зору незначної кількості глядачів, і робити більш масову продукцію.

— Чи впливає україномовна політика каналу на його популярність?

— Так, звичайно. На російськомовному Сході ми однозначно програємо «Інтеру». А по Україні загалом ми ділимо з «Інтером» глядацьку аудиторію.

— Чому українські фільми радянського періоду на вашому каналі ми бачимо в російському варіанті? Адже існують україномовні копії.

— Ми б пускали україномовні, якби вони в нас були. Але знайти їх дуже важко. В радянський час на тридцять російських копій робили приблизно три українські. Можливо, вони сьогодні не відповідають технічним вимогам. А на переозвучення потрібні додаткові гроші. З цієї ж причини ми і російські фільми пускаємо мовою ориґіналу.

— Кого з сучасних українських кінорежисерів ви могли б відзначити?

— Всі мої колеґи, які колись зі мною працювали, цікаві й перспективні. Інша справа, що вони зараз роблять. Я знаю, що Сергій Маслобойщиков нещодавно зняв «Шум вітру». На жаль, я не бачив цієї стрічки, але знаю, що це цікаве авторське кіно, майже впевнений, що там чудова операторська робота Богдана Вержбицького, що там прекрасний візуальний ряд і загальна атмосфера. Але я впевнений, що ця стрічка все ж таки не буде глядацькою. Мені важко давати якісь оцінки. Я зупинився ще десять років тому і не знаю, хто і як тепер працює.

— Які ваші враження від роботи з Тарасом Денисенком у «Кисневому голоді»?

— Він цілком відповідав моїм вимогам, йому був близький персонаж, якого він грав. Тарас вніс у цю роботу багато свого: персонаж у сценарії був більш слабкий, він навіть мав загинути, і ми пішли на те, щоб змінити фінал. Версія Тараса виявилася цікавішою, адже цікавіше, коли на екрані не просто жертва, а людина, яка чинить спротив.

— Чи є теми, які сьогодні хвилюють вас як митця? І, якщо відкинути зовнішні обставини, який фільм ви б хотіли зняти?

Віра Кандинська "Кіно-Театр"

 
ХмараПара
Останні повідомлення на arrow ФОРУМІ
 
Зв'язок Адміністрація Форум Галерея Лінки Пошук Мапа сайту Top