Skip to content

Сайт закрито
Хата arrow Веб-Культура arrow Особистості arrow Ігор Білозір - білий птах української пісні
Ігор Білозір - білий птах української пісні
24 березня народному артисту України композиторові Ігорю Білозору виповнилося б 50 років. Господь дарував його Україні якраз тоді, коли це було найнеобхідніше.

Серед сіризни буднів на зламі 70-80-х років минулого століття враз спалахнула Ігорева пісня, завирувала його “Ватра”, увібравши в себе саму сутність українську.

Ті, кому пощастило близько знати Білозора як митця і як людину, приятелювати, співпрацювати з ним, - багаті люди. До скону днів своїх вони грітимуться щедрим теплом його великої душі. Він жив так, як писав, а писав так, як жив.

80-х побутував жарт: не тільки радіо чи телевізор, а й праску ввімкнеш - навіть з неї звучить “Пшеничне перевесло”! Хоча й тепер не всі знають, що доробок маестро становлять не лише десятки суперпопулярних пісень та обробок народних мелодій, є в ньому і ще незаспівані пісні, музика до низки вистав Львівського національного театру імені Марії Заньковецької, чимало інструментальної музики, до якої композитор усе частіше звертався в останні роки життя.

Ігор завжди пам’ятав, що “Ватра” існувала і до того, як її у червні 1979 року очолив він, але ніхто не заперечуватиме, що саме під Білозоровою орудою ансамбль сягнув найвищих злетів. Багато відомих нині митців саме Білозора вважають своїм духовним патроном і наставником, хоча ніколи не працювали у “Ватрі”, але виховувалися на його творчості, завше отримували від нього щиру підтримку і дружню пораду, - Руслана, “Піккардійська терція”, а співачка Людмила Москаль саме з написаною для неї Ігорем піснею “Все мине” здобула 2000 року Ґран-прі фестивалю “Пісенний вернісаж”. На початку 90-х він створив і очолив музично-мистецький центр “Ватра”, який, як і його ансамбль, теж став кузнею молодих талантів.

Ігор, як мало хто, вмів радіти за інших, за їхні успіхи, лауреатські титули і почесні звання, ніколи не женучись за ними сам. Більше радів, коли не отримував подарунків, а робив їх.

Вже будучи відомим композитором, заслуженим артистом, купив собі авто - старенького жовтого “Опеля”. Але до автомобілізму не надавався. Найдовший його “рейс” за кермом власної машини - зо два десятки метрів вулицею Фредра, де мешкав останнє своє десятиліття. Після чого зупинив “Опель”, сплеснув руками і вигукнув: “Усе! Приїхали! Це не для мене!”. Коли їздив до мами у Радехів, просив сісти за кермо когось із друзів.

Любив і шанував товариство друзів. Любив приймати вдома гостей і частувати власноруч приготованими стравами. З однієї з поїздок у Канаду привіз скриньку фірмового рибальського причандалля. Але не стільки для себе (бо й не був затятим рибалкою), скільки для роздаровування друзям, які зналися на цьому. А ще для того, аби був привід зорганізуватися, рвонути на річку чи озеро з друзями.

Було у нього щось від Довженка, від Рильського - оте невловиме байдужому окові відчуття прекрасного. Непростої для Ігоря осені 1990 року ми разом поїхали у Карпати - зірвалися раптом, несподівано для самих себе. Я був заворожений тим, як Білозір тішився зустріччю з горами. Я розумів, що в ті хвилини в його душі народжувалася пісня.

Ігор справді міг написати блискучу пісню на одному подихові. Наприкінці грудня 1990 року “Ватра” відлітала на гастролі в Канаду - ще через Москву. В аеропорту “Шереметьєво-2” виявилося, що тим же рейсом прямує за океан Михайло Ткач - знаний поет, лауреат Шевченківської премії, автор “Марічки”, “Ясенів” і ще цілої низки прекрасних пісень. Вони з Білозором зналися й раніше, але десяти годин польоту їм вистачило, щоб у салоні літака без музичного інструмента написати “Від Бога”, яку вже наступного дня “Ватра” записувала в Канаді на студії.

Від отриманих 8 травня 2000 року травм, які виявилися несумісними з життям, 28 травня Ігоря не стало. Людей, які жорстоко побили композитора, знайшли й судили.

“Я пишу листа до Ігоря Білозора, - писала у день його похорону 30 травня 2000 року Руслана Лижичко, та, якій він ще дівчинці пророкував, що стане справжньою зіркою. - Я не вірю в смерть. Ти зробив надто багато, щоб Тебе не стало. Я повернулася до Львова і хотіла Тебе провідати, але було пізно. Одного разу Ти відстояв мене і моє ім’я, тим самим дав мені дорогу у Світ Музики. Якби я була поруч у той страшний вечір, я б теж Тебе відстояла. Я знаю, що цей лист Ти обов’язково прочитаєш, тому кажу: “Не тільки “Світлицю”, а й всі твої чудові пісні я обов’язково заспіваю, і пропоную Оксані Білозір зробити концерт на Твою пам’ять... Ми Тебе ніколи не забудемо!”.

На Ігореві сороковини такий концерт, одними з найпалкіших організаторів якого була Руслана та її чоловік і продюсер Олександр Ксенофонтов, відбувся у Львові на стадіоні “Україна”. Він тривав понад 6 годин, закінчившись за північ. Коли на сцену готувалися вийти завершальні виконавці, над смарагдовим полем у сяйві прожекторів раптом з’явився великий білий птах. Він усе кружляв під звуки Білозорових пісень, то здіймався, то падав мало не на траву. Тисячі людей не вірили своїм очам. А потім так само птах несподівано зник у темному небі.

24.03.2005 №53(2985)

Максим МІЩЕНКО "Високий Замок" / Фото Володимира ДУБАСА
 
ХмараПара
Останні повідомлення на arrow ФОРУМІ
 
Зв'язок Адміністрація Форум Галерея Лінки Пошук Мапа сайту Top